Розділ 35
Я, кіт Філіп, серйозний і поважний представник котячого світу. У мене є важливі справи: слідкувати за будинком, ганяти моторошно нахабного пилососа та полювати на… ну, добре, на хрустики в мисці. Але одного дня моя репутація ледь не була знищена… гламурним нашийником!
Все почалося, коли господиня вирішила, що мені потрібен шкіряний нашийник Glamour зі стразами та QR-паспортом. Ну ідея з паспортом ще куди не йшло, але СТРАЗИ?! Це ж для кішок! Я – брутальний, серйозний кіт, а не якась ніжна принцеса!
– Філіпе, дивись, який стильний нашийник! – захоплено сказала господиня, демонструючи мені цю… блискучу штуковину.
Я з острахом придивився. Сріблясті стрази виблискували під світлом, мов зірки, але для мене це були сльози мого авторитету.
– Ти що, це на мене хочеш начепити?! – злякано зашипів я і миттєво сховався під диван.
Але господиня була рішуча. Вона дістала мене хитрістю – поклала біля нашийника мою улюблену подушку. Коли я на неї стрибнув, мене швиденько «прикрасили» цією ганьбою.
– О, який гарний! – радісно сказала господиня.
Я глянув у дзеркало й завмер. Філіп, головний кіт квартири, тепер схожий на кошеня, що вирішило стати поп-зіркою.
Треба було тікати, і швидко. Я вислизнув у двір, сподіваючись, що ніхто мене не побачить… Але кого ж я першим зустрів?
Лізку!
Вона одразу помітила мій нашийник і…
– Вау! Який шикарний! – замуркотіла вона. – Де взяв?
– Та я… це… – пробелькотів я, розуміючи, що мене зараз розірве сором.
– Я теж такий хочу! – радісно сказала Лізка.
І от замість того, щоб мене висміяти, вона почала милуватися! Я вже подумав, що врятований, аж раптом підійшов наш місцевий пес Барбос.
– Ого, Філіпе, а що це в тебе за блискуча штучка? – підозріло примружився він.
– Це… це… – я вже шукав відмовку, але тут Лізка виручила:
– Це гламурний нашийник! Він стильний і модний! – вона аж блищала від захвату.
Барбос гмикнув.
– Ну, як на мене, це занадто. Але якщо тобі подобається… – він дипломатично відступив.
А ось хвалькуватий голуб Патрик не був таким тактовним.
– Ха-ха! Філіп – котяча модель! Давай тепер ще манікюр зробимо! – зареготав він.
Тут моя котяча гордість не витримала. Я, як справжній кіт-воїн, зірвав той блискучий жах із себе і закинув його у кущі.
Лізка миттю витягла його й захоплено наділа на себе.
– Ну от, мені ж личить? – запитала вона, гордо дефілюючи переді мною.
І справді, їй цей нашийник пасував значно більше. Вона була дівчинкою, гламурною, витонченою… а я – грізний, серйозний кіт!
Коли я повернувся додому, господиня лише зітхнула.
– Я так і знала, що ти не захочеш його носити… Але Лізці сподобалося, то нехай їй буде.
Фух! Я відчув полегшення і гордо заліз на свою подушку.
Отже, нашийник Glamour знайшов свою справжню власницю. А я? Я залишився собою – Філіпом, котом із характером! 😼
