Розділ 42
Як тільки сонце почало гріти по-справжньому, а з-під землі потягло запахом свіжої травички, Кіт Філіп запищав від радості:
— Нарешті весна! Пора на дачу! 🌿
Його господарі це зрозуміли без слів. Уже за день валізи були спаковані, в машину закинули лежанку, м’ячик із котячою м’ятою й спеціальну пляшку з насадкою для зручного поїння на вулиці — дуже корисна річ, коли ти кіт із витонченим смаком. 😸💧
До подорожі приєдналися улюблені друзі Філіпа:
💃 Лізка — граційна, але трохи запальна киця з витонченим нявом.
🐶 Граф Пельмен — веселий мопс із короткими лапками та нескінченним апетитом.
По дорозі вони співали (тобто, хто що: Філіп муркотів, Лізка гарчала на радіо, а Граф Пельмен дихав дуже голосно). 🎶
На дачі все було прекрасно: пташки цвірінькали, сонце гріло, а господарі одразу пішли щось садити. Команда ж вирушила на традиційну весняну розвідку по території. 🕵️♂️
Філіп відпочивав у тіні груші, коли випадково помітив нову дірку в паркані. 🧐
— Її ж не було минулого року! — промуркотів він і одразу покликав друзів.
По той бік виявився... табір лісових котів! 😼🌲
Усі вони були сірі, худі, хитрі на вигляд і трохи схожі на грабіжників із мультфільмів.
— Ви хто? — запитав головний з них, поважно зиркаючи з гілки.
— Ми… з дачі. І трохи з міста, — відповів Філіп, намагаючись виглядати небезпечно, але шкарпетка на вусі трохи псувала ефект. 🧦
Виявилось, що лісові коти готували... Великий Рейд Салямі. 🌭
Вони давно мріяли захопити запаси ковбас усіх дачників. Уночі планували напад, оберемки сосисок і втечу в ліси.
— Цього не можна допустити! — шепнула Лізка. — Без ковбаси дача — не дача. 😾
Філіп розробив план. Він поставив пляшку з насадкою на сонячному місці так, щоб вона блищала, як справжній скарб. 💎 Лісові коти, не підозрюючи пастки, підкралися ближче...
— Атакуй! — крикнув Філіп. І в ту ж мить Граф Пельмен зробив сальто з колоди й приземлився прямісінько на пляшку. З неї вирвався струмінь холодної води просто в морди зловмисників! 💦💦💦
— М’яяя! — пролунав котячий хор.
— Це знак з небес! — закричав хтось.
— Ми залишимо ковбасу в спокої! — вигукнули вони і втекли в ліс, залишивши на землі дерев’яну табличку: “Вибачте”
Того вечора Філіп лежав у шезлонгу, задоволено муркотів, а Лізка поруч наводила марафет своїм хвостом.
Граф Пельмен захропів у мисці з кормом, бо сильно переживав.
— Весна вдалася, — сказав Філіп. — І ковбаса, і пригоди, і трохи водних процедур. Що ще треба котові для щастя?
