Розділ 22

Якось мєлкій, господарі і я вирішили, що настав час для серйозних змін у моєму житті. Вони вирішили, що я маю бути не просто котом, а котом з навичками. Мене треба було дресирувати, як собаку! Я, звісно, був шокований. Мені навіть думати не хотілося про всякі команди. Коти не виконують команди, вони просто королюють. Але це не зупинило моїх власників.

– Філіпе, ми записали тебе на курси дресури! – з радісними обличчями оголосили господарі.

– Що? Курси дресури? – я спочатку вирішив, що це жарт. Але ні, у руках мєлкього вже був список "основних команд" для котів, і я зрозумів, що нас чекає велика пригода.

Наступного дня до нас прийшов тренер – справжній професіонал. Його звали Дмитро. Він виглядав серйозно і вмів жити за планом. Господарі були впевнені, що саме він зробить мене ідеальним котом.

– Філіпе, сьогодні ми почнемо з простих команд. Почнемо з "сидіти"! – сказав Дмитро, сівши на підлогу переді мною, тримаючи смачненьку нагороду.

Я не повірив своїм очам. Я ж кот! Я не можу просто сидіти, коли хочеться побігти за пташкою або дослідити куток квартири.

Після кількох хвилин усі дивились на мене, сподіваючись на реакцію. Я сидів, але тільки тому, що мені це було вигідно в той момент, а не через якусь команду. Мєлкій підійшов до мене і запитав:

– Філіпе, ти що, не хочеш сидіти по команді?

– Я ж сиджу, коли мені хочеться, – я просто злегка підморгнув.

Дмитро, здається, почав трохи нервувати. Тренування продовжилося, але замість команд я демонстрував свою котячу гнучкість, змішану з ігноруванням. Але найцікавіше сталося, коли Дмитро вирішив навчити мене команді "лежати". Він поклав мене на спину і почав гладити по животу, обіцяючи велику нагороду.

– Лежи, Філіпе!

Я спокійно лежав, але лише на кілька секунд, потім різко стрибнув, перевернувся і почав кружляти по кімнаті, граючи з власною хвостом. Мєлкій не міг зупинити сміх.

– Ось ти який тренер! – заявив він, дивлячись на Дмитра, який зрозумів, що з котом не так просто.

Кілька годин тренувань завершились нічим. Дмитро був виснажений, а я – задоволений. Але одна річ все ж таки стала очевидною. Я виявився не тільки супер-котом, а й чудовим охоронцем квартири.

Коли Дмитро намагається покинути квартиру, я вирішив продемонструвати свою охоронну стратегію. Я заповнив всю площу, сідаючи між дверима і тренером, і відмовлявся пускати його.

– Філіпе, дай пройти! – попросив Дмитро, намагаючись пройти через мене.

– Ні, ти не підеш! Ти ще хочеш дресирувати мене? – відповів я, тримаючи свою позицію, навіть коли Дмитро спробував пройти через мене. Мєлкій підсміювався.

– Відмінно, Філіпе! – сказав він. – Ти все ж таки чудовий охоронець! Не треба більше переживати за нашу квартиру. Ти сам її охороняєш.

І ось так виявилось, що я дресуру пройти не зміг, але показав, що і без команд я можу бути великим охоронцем, і навіть більше – я власний тренер. Господарі більше не наполягали на тому, щоб я сидів або лежав. Вони просто стали вірити в мої котячі інстинкти, і навіть Лізка приєдналась до моєї "команди охоронців".

В кінці я отримав найкраще – ще більше смачних смаколиків і не обмежену свободу. Можливо, я і не став тренованим котом, але став справжнім господарем цієї квартири.