Розділ 6

Філіп і велика пригода в магазині когтеточок

Ось одного чудового дня господарі вирішили: «А що, якщо ми купимо нашому Філіпу нову когтеточку?». Звісно, я, як справжній кіт, вирішив, що це просто чудова ідея. Пора освіжити інтер’єр і знайти новий трон для заточування своїх бездоганних кігтів. Але знаєте, що вони зробили? Взяли мене в магазин! Як уявив, що цілий магазин наповнений речами спеціально для мене, я від хвилювання ледь втримався від того, щоб не накинутися на пакети з кормом одразу біля входу.

Ми приїхали в великий магазин для тварин. І тут почалося... Господарі стали серйозно обирати когтеточку. Спершу вони підійшли до величезного, високого, майже до стелі стовпа з мотузкою, яким, мабуть, можна заточувати кігті слонам. «О, це виглядає солідно», — промовив господар, і вже майже вирішив її купити. Але я подивився на цей "монумент" і подумав: «Ви що, серйозно? Та на це чудовисько навіть Лізка не залізе, не те що я!» Вирішив просто демонстративно позіхнути, аби вони зрозуміли мою позицію.

Тоді ми підійшли до іншої когтеточки. Ця була вся така розцяцькована, з якимись пір'ями, мишками, що висіли, і дзвониками. Господиня сказала: «Філіп, ось ця точно тобі сподобається! Це ж мрія кожного кота!» Вони так думали. Але, чесно кажучи, виглядало це як дитяча іграшка, а я — солідний кіт, у мене репутація! Я не можу бігати за дзвіночками, як кошеня. Тому я знову позіхнув і обережно відвернувся.

Наступною була когтеточка з м’якого плюшу. Вона виглядала так, ніби на ній можна було б спати весь день. Але зачекайте, я ж прийшов сюди кігті точити, а не валятися! Вирішив продемонструвати свою думку, спробувавши вкусити цей «м’який хмарочок», але на смак він був не дуже. Господарі знову переглянулись і пішли далі.

І ось ми підійшли до скромної, але привабливої картонної когтеточки. Вона не блищала, не сяяла, зате була щось із розряду мінімалізму — проста й зрозуміла. Зроблена з гофрокартону, та ще й з ароматом котячої м’яти! Як тільки я її побачив, у моїй голові щось клацнуло: «Оце воно! Нічого зайвого, ніяких пір’ячок і дзвіночків — просто ідеальна когтеточка». Я вже уявляв, як буду не тільки точити на ній кігті, а ще й забиватися в її куточки для короткої дрімоти.

Господарі, бачачи, як я активно кручуся біля цієї картонної чудо-речі, нарешті зрозуміли — вибір зроблено. І ми вже були готові вирушати до каси, коли раптом з-за сусіднього стелажа з'явилася... Лізка! Як вона там опинилася, взагалі не зрозуміло, але це ж Лізка — у неї свої котячі маршрути й свої секрети.

Лізка, побачивши мене, одразу зробила вигляд, ніби її взагалі не цікавить мій вибір. Вона байдуже обнюхала пару когтеточок і гордо пішла геть, ніби й не помітила мене. Але я-то знаю, що вона оцінила мій вибір і навіть заздрила мені! Бо картон — це класика, а класика ніколи не виходить із моди.

Ми повернулися додому з моєю новенькою когтеточкою, і тепер я можу точити кігті, насолоджуючись запахом котячої м’яти. Господарі були раді, що я такий щасливий, а я був радий, що тепер мої кігті завжди в ідеальному стані, як і моя репутація. Картон — це сила!