Розділ 5

Філіп і таємничий кіт із дзеркала

Сьогодні день почався, як завжди. Я, Філіп, вийшов на свій ранковий обхід території, перевіряючи все на наявність свіжих запахів, смачної їжі й, звісно, конкурентів. Усе йшло добре, поки я раптом не помітив… іншого кота! Він сидів у коридорі, прямо навпроти моєї миски, і дивився на мене своїми нахабними зеленими очима. Як цей кіт сюди пробрався?! Тут я головний, і всі про це знають. У нас своє королівство з господарями, і ніяких чужинців тут бути не може!

Я став у бойову стійку. Настовбурчив спину, розпушив хвіст — усе за інструкцією. Але цей нахабник gпочав повторювати за мною!!! «Ось же зухвалець!» — подумав я. «Ну, зараз я йому покажу, хто тут бос!» Я зробив обережний крок уперед, пильно дивлячись на нього. Він теж зробив крок уперед! Ми з ним синхронно підійшли ближче, а потім… я стрибнув на нього!

А знаєте що? Я врізався прямо в скло! Цей ошуканець виявився не простим котом, а відображенням у дзеркалі! Оце так поворот! Я почав його обнюхувати — тут усе стало ясно. Це був я! Я, Філіп, — єдиний і неповторний красень. Спочатку я трохи засоромився, але потім подумав: «Ну що ж, виглядаю непогано!» Переконавшись у цьому, я гордо пішов геть, помахуючи хвостом, ніби все було так задумано.

Але чесно кажучи, іноді я підходжу до цього дзеркала і мимохідь перевіряю: раптом там знову з’явився якийсь кіт?

А тепер про Малого. Як би я не любив поспати чи пограти з мишкою, краще за Малого все одно нікого немає. Ця маленька людина якимось магічним чином знає, чого я хочу. Господар думає, що знає, що мені потрібно — ну так, іноді підсипає корм. Але Малий? Він точно розуміє, що треба робити! Зранку мені хочеться уваги? Він тут як тут — гладить, обіймає і розповідає щось важливе, наприклад, як нагодувати Марсика і витягти з-під дивана машинку.

Коли мені треба полежати, ніхто не торкається до мене так ніжно, як Малий. Він навіть навчився не тягнути мій хвіст, хоча іноді я спеціально підставляю його ближче, щоб перевірити. І що я особливо люблю — він ніколи не сперечається зі мною, коли я вирішую, що саме сьогодні буду лежати на його подушці. Він просто посувається! От би господарі завжди так робили.

А найголовніше — Малий сміється з моїх трюків. Господарі іноді зайняті, а ось Малий завжди готовий потримати мою мишку, щоб я на неї стрибав, або просто дивитися, як я майстерно забираюсь на шафу. Ми з ним — справжня команда.

Тож нехай господарі думають, що вони тут головні, але тільки ми з Малим по-справжньому розуміємо, як усе влаштовано. А якщо чесно — з такою компанією мені й корона не потрібна!