Розділ 1: Мій другий день народження

Привіт, я Філіп. Зараз я – досвідчений кіт, який знає всі куточки своєї квартири та навіть кілька секретів із людського життя. Але в цьому розділі я хочу розповісти про свій другий день народження. Ні, не подумайте, що в мене колекція днів народжень, хоча... для кота, який потрапив у нову родину у віці двох місяців, це справді було як переродження.

Усе почалося з того, що мене підхопили в пухнастий клубочок і засунули в коробку. Признаюсь, я був у шоці. Не те щоб мені не подобалися коробки — ми, коти, обожнюємо коробки! Але ця коробка явно натякала на те, що моє життя ось-ось зміниться.

І тут починається моя нова історія: знайомство з новою родиною. Спочатку я почув новий голос. «Малий,» — промайнуло в мене в голові, коли я побачив це маленьке створіння. Малий із самого початку був явно схвильований. Він бігав навколо моєї коробки, витріщав очі та стрибав, наче божевільний, ніби вперше бачив кота. А може, так воно і було.

Потім з’явився господар. Він старанно намагався виглядати солідно, але я відразу побачив, що йому не терпиться зі мною познайомитися. Господиня була найспокійнішою. Вона просто посміхнулася і сказала: «Привіт, Філіпе.» І я зрозумів — це мої люди.

Перше, що я зробив, коли мене випустили з коробки, — це, звісно, перевірив усю квартиру на наявність «небезпек». Малий ішов за мною хвостом, повторюючи: «Киць-киць!» Я серйозно подумав, що він вважає мене якимось клоуном. Ну а що, коти ж теж можуть бути трохи артистами, правда?

Але насправді цей день був чимось на зразок мого другого народження. Я отримав не тільки дім, але й цілу зграю: господаря, господиню та, звісно, Малого. Тепер мої дні будуть сповнені пригод, досліджень і, звісно, нескінченних «смаколиків» (хоча вони, здається, ще не здогадуються, що я про це мрію).

У той день я зрозумів одне: тепер у мене є своя родина, і з ними точно не занудьгуєш.