Розділ 34

Одного ранку в нашому домі почався справжній гармидер. Причина? Це був я, Філіп, кіт у повному розквіті сил, який вирішив перевірити на міцність всі меблі, стіни та навіть двері! І знаєте, мені здавалося, що ця перевірка йде чудово. Господареві трохи менше сподобалася моя "творчість," а господиня—ну, вона взагалі майже зомліла, коли побачила мої шедеври на новому дивані.

— Філіпе, ти що, художник? — сердито вигукнув господар, тримаючи в руках мою останню “роботу” на ніжці столу.

— Він не художник, він справжній знищувач! — вигукнула господиня і взялася шукати щось у своєму телефоні. — Треба знайти якесь рішення. Ти тільки подивись, цей стіл був нашим весільним подарунком!

Я гордо вигнув спину й потягнувся—ну, звісно, весільний подарунок виглядав занадто нудно без мого особистого підпису. Що це за меблі без кігтевих прикрас?

Мèлкій тим часом сидів на підлозі з Марсіком у руках і голосно сміявся:
— Мам, а може, Філіпу треба купити власний дім для дряпання?

Господиня тільки зітхнула і через кілька хвилин оголосила:
— Все! Знайшла ідеальне рішення. Будемо захищати меблі спеціальними самоклеючими килимками-дряпалками для котів. Це і модно, і практично!

Ну, ви б тільки бачили цей момент. Вони принесли додому велику коробку з килимками. Різнокольорові: сірі, бежеві, коричневі… І, як пізніше виявилося, вони могли клеїтися майже скрізь! Мèлкій миттєво почав допомагати господині розклеювати ці штуки.

— Давайте ось тут наклеїмо! — вигукнув він, вказуючи на мою улюблену ніжку столу.

— А сюди ще одну! — додав він, обклеюючи кут дивана.

Усе це виглядало як справжній напад на мою свободу творчості! Вирішивши, що я просто так це не залишу, я з усієї сили намагався зняти килимок з дивана. Але цей килимок… тримався як приклеєний! Ну, власне, так і було. Я стрибнув на стіл і спробував свої сили на новій обклеєній поверхні. Але тут втрутився господар.

— Філіпе, це спеціально для тебе. Це твій новий "художній простір."

Я фиркнув і відійшов, вирішивши ретельно протестувати ці килимки згодом. І протестував! Мої кігті ковзали по цих поверхнях із дивним звуком, але… вони виявилися дуже міцними. Навіть мої найкращі спроби їх подряпати були марними.

Поки я займався “перевіркою якості”, у гості зайшла Лізка, сусідська кішка.

— Що це у тебе за штуки на меблях? — поцікавилася вона, уважно роздивляючись килимки.

— Захист від мене, уявляєш? — обурено відповів я. — Але я їм ще покажу!

Лізка примружила очі і сказала:
— Та ні, Філе, це досить зручно. У нас вдома такі ж. Мені подобається, бо лапки не ковзають, і можна кігті підточити.

Я неохоче спробував знову… І знаєте, вона мала рацію. Виявилося, що точити кігті на цих килимках… навіть приємно. До того ж, меблі залишалися цілими, а господиня… була щаслива!

До вечора всі меблі в домі виглядали як нові, обклеєні стильними килимками, які пасували до інтер’єру. Господар навіть пожартував:
— Здається, тепер наш дім готовий до котячих мистецьких виставок!

Я гордо задоволено муркотів, лежачи на дивані з новим килимком під лапами. Ця війна закінчилася несподівано мирно. І якщо чесно, ці килимки виявилися дуже практичними. Тепер мої кігті гострі, меблі цілі, а господиня не кричить щоранку від побаченого.

Ось так у нашому домі запанував мир, а я… залишився головним художником, просто трохи більш дисциплінованим!